Заглоба відкрив очі.

- А це що? Куди ми приїхали?
- Не знаю.
- Чекай. Це козацький зимівник.
- Так, мені теж так здається.
- Напевно тут чабани живуть. Не дуже мила компанія. Чого ті собаки так гавкають, ніби їх вовки гризуть! Видно коней і людей біля будинку. Немає вибору, треба заїхати щоб не переслідували, якщо оминемо. Та й подрімати не завадило б.
- Правда.
- Раз, два, три, чотири коні осідлані - чотири людини біля будинку. Так, це чабани. Щось вони там жваво обговорюють. Ей там!

Одразу підійшло чотири козаки. То справді були чабани з конями, тобто вершники, які влітку охороняли стада в степах. Пан Заглоба одразу помітив, що тільки у одиного з них була шабля і кістка; три інших були озброєні палицями з кінськими щелепами, але також знав, що такі вершники можуть бути дикими людьми і часто небезпечними для мандрівників.
