Вона побачила майстра, що лежав, здригнулася і прошепотіла:
- Цього я не очікувала... Вбивця!
- Та ні, ні, - відповів Азазелло, - зараз він встане. Ох, навіщо ви так нервуєте!
Маргарита повірила йому одразу, на стільки переконливим був голос рудого демона. Маргарита різко встала, сильна і жива, і допомогла напоїти лежачого вином. Відкривши очі, він подивився похмуро і з ненавистю повторив своє останнє слово:
- Отруйник....
-  Ах! Образа - це звичайна винагорода за хорошу роботу, - відповів Азазелло, - невже ви сліпий? Але прозрійте ж швидше.
Тут майстер піднявся, подивився поглядом живим і світлим і спитав:
- Що ж означає це нове?
- Воно означає, - відповів Азазелло, - що вам час. Вже гримить гроза, ви чуєте? Темніє. Кони риють землю, дрижить маленький садок. Прощайтеся з підвалом, прощайтеся швидше.
- А, розумію, - сказав майстер, озираючись, - ви нас вбили, ми мертві. Ах, як це розумно! Як це вчасно! Тепер я зрозумів все.
