І Варенуха почав розповідати подробиці. Як тільки він явився туди, куди був відправлений фіндиректором, його одразу ж прийняли та вислухали найуважним образом. Ніхто, звісно ж, і думки не допустив про те, що Стьопа може бути в Ялті. Всі зараз же погодилися з допущенням Варенухи, що Лиходієв, звісно, у пушкінській "Ялті".

- Де ж він зараз? - перебив адміністратора хвилюючийся фіндиректор.

- Ну де ж йому бути, - відповів, криво ухмильнувшись, адміністратор, - натурально, у витверезнику.

- Ну, ну! Ай, дякую!

а Варенуха продовжував свою розповідь. І чим більше він казав, тим яскравіше фіндиректором розвертався довший ланцюжок Лиходієвських хамств та неподобств, і всіляка наступна ланка в цьому ланцюжці була гірша за попередню. Чого вартувала хоча б п'яна пляска в обіймах з телеграфістом на лужайці попереду пушкінського телеграфа під звуки якоїсь з святошатающихся гармонік! Гонка за якимись граджанками, кричавшими від жаху! Спроба побитися з поваром у самій "Ялті"! Розкидування зеленої цибулі по підлозі тої ж "Ялти". Розбиття вісьмох пляшок білого сухого "Ай-Даниля!. Несправність лічильника у водія таксі, який не захотів подати авто Стьопі. Погроза арештувати гражданів, що намагалися зупинити паскудства Стьопи. То ж, темний жах.
