Історик української суспільно-політичної думки Іван Лисяк-Рудницький є автором праць з історії, що відкривали Україну Європі та світу. Написання нової синтези української історії, яка б узагальнювала творчий доробок ученого за майже сорок років наукової діяльності - саме таким був одим із найбільш захоплюючих проектів І. Лисяка-Рудницького, якому, на жаль, не довелось здійснитися. Раптова смерть дослідника перекрила усі творчі задуми. Проте сьогодні ми маємо чудову наукову працю - двотомне видання “Історичних есе” Івана Лисяка-Рудницького, в яких зібрані розсіяні у багатьох публіцистичних й наукових виданнях статті, що дозволяють нам відтворити погляди дослідника на ключові моменти українського історичного процесу. Книга включає в себе як оригінальні україномовні тексти, так і переклади англомовних статей.
 Одна із тем, що зацікавлює науковця - доля України в новітній історії, передусім аналіз визначальних тенденцій її політичних змін у контексті сучасного світового процесу та політичного прогнозування. Саме у статті “Роля України в новітній історії” І. Лисяк-Рудницький намагається розкрити цю тему.
 Читаючи дану наукову працю особливо приваблює наповненість достатньою кількістю влучних цитат, особливо в останній частині статті. А загалом працю розділено на 4 розділи: постановка проблеми, методологічні прийоми, реґіональні різновиди та відповідь. Дослідник працює у логічній послідовності - від висвітлення питання до способів його вирішення.
 В частині “Постановка проблеми” Іван Лисяк-Рудницький насамперед пояснює поняття “історичних” та “неісторичних” націй й розповідає про приналежність України до синтезу двох типів. Ну й звісно у даному розділі йде мова про центральну проблему в новітній українській історії - постання нації, перетворення етнічномовної спільноти на самосвідому політичну й культурну спільноту. Соціально-економічний розвиток та еволюція суспільної думки українців у дореволюційний період саме такими є методологічні прийоми Лисяка-Рудницького, який вважає, що виникнення української нації - це наслідок взаємодії соціальних сил та ідей. Далі автор говорить про регіональні різновиди національного руху дореволюційної України, яка не посідала територіальної єдності. “Відповідь” - відпис на неправильне сприйняття точки зору історика професором Адамсом й наведення ключових аргументів щодо політичної значущості України, як політичної одиниці, перед 1917 роком. Саме у цій частині присутні цитати допитливих спостерігачів того часу, що зуміли правильно оцінити значення української проблеми (наприклад, цитати німецького мандрівника Йоганна Георга Коля чи австрійського консула Едварда Седлячека).
 Загалом, я вважаю, що “Роля України в новітній історії” є потрібною як для українців, так і для закордонних читачів, аби відкрити для себе значення нашої держави й потрібно віддати належне Івану Лисяку-Рудницькому, який, обмежившись  у статті лише передреволюційною добою, зміг доступно й вдало розрити це важливе питання.
