Я зійшов з пагорба у прохолоді дня. Раптом із кедрової хащі я вийшов у мальовничу зелену долину, де невеликий потік впадав у річку Аламіто.

І тоді я здивувався, коли побачив щось, що я прийняв за дикого чоловіка, з неохайною бородою і обірваним волоссям, який переслідував гігантського метелика з блискучими крилами.

«Можливо, це божевільний, що втік», - подумав я; і думав, як його життя склалося таким чином.

А потім я зробив ще кілька кроків і побачив біля невеличкого струмка вкритий виноградом котедж. І на маленькій трав’янистій галявині я побачив, як Мей Марта Мангум зривала польові квіти.

Вона випросталась і подивилася на мене. Вперше, відколи я її знав, я побачив, як її обличчя - кольору білих клавіш нового піаніно - стало рожевим. Я пройшов до неї без жодного слова. Вона дозволила зібраним квітам повільно стікати з її руки на траву.
