Перш за все, біблійні та позабіблійні тексти несуть у собі свідчення різних літературних і богословських течій, які прагнули аналізувати як славні, так і болючі сторінки історії Ізраїля. Перевага месопотамських джерел у тому, що ми не лише маємо остаточну редакцію історичних розповідей; маючи в своєму розпорядженні численні фрагменти і версії, ми можемо не тільки простежити, як текст розроблявся в неоассирійських розповідях, а й як він кількома століттями пізніше був інкорпорований у вавилонські хроніки.
На прикладі епізоду про завоювання Еламу Ашшурбаніпалом у 667-645 р. до Р.Х. можна побачити, що асирійсько-вавилонські писарі оновили призми та вставили нові події в уже складений літопис. Проте вони  використовували схожі медоти із тим, що ним користувались біблійні писарі. Наприклад:
 1. останнє резюме є рухомим, тобто, коли до збірки додавалася подія, то резюме переміщувалося в “новий” кінець розповіді. Аналогічний метод спостерігається у підсумку царювань, які переміщали після встановлення у наратив певного епізоду, на кшталт історії про пророка Іллю.
 2. вставлення цілого блоку тексту, що зображує свободу, з якою писар міг комбінувати різні джерела.
 3. автор додав кілька нових розділів, що містять пряму мову, пророцтва, втручання “богів”, ці вставки показують богословську реінтерпретацію подій.
На прикладі вторгення Синаххериба на терени Сирії й Палестини в 701 р. до Р.Х. можна побачити, що ассирійські писарі мали свободу щодо формулювання, опускання чи виправлення цілих уривків. Що можна простежити і на біблійному матеріалі. Також схожим є те, що було бажання представити Єзекію як дедалі більшого злочинця й ворога, адже у біблійній історії ми теж спостерігаємо позитивну чи негативну оцінку царів, народів. Однак якщо порівняти ассирійські хроніки VII ст. до Р.Х. з коротким описом цих подій, укладеним у Вавилоні в III ст. можна побачити, що зміст не змінився, а достовірно збережений . Це дозволяє припустити, що вавилонські писарі очевидно мали доступ до ассирійських джерел. Цей факт спонукає нас бути обережнішими в оцінці біблійних оповідей, укладених через кілька століть після подій.
Отже, розглядаючи біблійні резюме подій у контексті історіографії давнього Близького Сходу, варто зауважити, що як  біблійні, так і асирійсько-вавилонські резюме могли укласти  на основі втраченого великого текстового джерела.
