Ці слова були настільки неочікуваними і безглуздими, що Степан вирішив, що йому почулося. Абсолютно розгублений, він риссю побіг до спальні і застиг на порозі. Його волосся стало дибом, а на лобі з’явились дрібні крапельки поту.
Гість в кімнаті був вже не один, а в компанії. В іншому кріслі сидів той самий тип, який йому привидівся в передпокої. Тепер його було чітко видно: вуса-пір‘їнки, скельце пенсне поблискує, а іншого скельця нема.  Але в спальні справи виявились ще гіршими: на пуфику ювелірки в невимушеній позі розвалився хтось третій, а саме - неймовірних розмірів кіт зі стопкою горілки в одній лапі та вилкою, на яку він встиг наколоти маринований гриб, в іншій.

Світло, і без того слабке в спальні, зовсім почало гаснути в очах Степана. «Ось так, виявляється, і сходять з глузду!» - подумав він і схопився за одвірок.
