- Ну, як? Що? - запитав генерал, моргаючи червоними очима. - Є хворі?
Отримавши відповіді, генерал, маленький і худий, пожував, подумав і сказав, звертаючись до одного із офіцерів:
- У вас корінний їздовий третього знаряддя зняв наколінник і повісив його, каналья, на передок. Покарайте його
 Він підняв очі на Рябовича і продовжував:
- А у вас, здається, нашильніки занадто довгі...
Зробив ще декілька нудних , генерал подивився на Добитко і посміхнувся.
- А у вас, поручник Лобитко, сьогодні дуже сумний вигляд, - сказав він. - По Лопуховой сумуєте? А? Панове, він по Лопуховій сумує!
Лопухова була дуже повна і дуже висока дама, давно вже перейшовши за сорок. Генерел, мав пристрасть до крупних осіб, якого вони б віку не були, підозрюючи в цій пристрасті і своїх офіцерів. Офіцери поважно посміхались. Бригадний, задоволений тим, що сказав щось дуже смішне і ядовите, сильно засміявся, торкнувшись кучерскої спини і зробив під козирок. Коляска покотилася далі.
