"Дивовижно гідке становище!- думав він, намагаючись зробити байдужий вигляд. - Колезький асесор з немовлям йде по вулиці! О,господи, якщо хтось побачить і зрозуміє в чому справа,я мрець..Покладу я його на цей ґанок. Ні,стривай, тут вікна відкриті і, може спостерігає хто-небудь.Куди б його? Ага, Ось що, віднесу я його на дачу купця Мєлкіна... Купці  народ багатий і жаліслівий; можливо ще і подякують і на виховання до себе візьмуть".

І Мігуєв вирішив нести немовля неодмінно до Мєлкіна, хоч купецька дача знаходилася на крайній вулиці дачного селища, прямо біля річки.

"Тільки б він у мен6е не розревівся і не випав з вузла, - думав колезький асесор.От же ж точно: дякую - не очікував! Під пахвовю несу живу людину, наче портфель.Людина жива,з душею, з почуттями,як і усі...Якщо, чого доброго ,Мєлкіни візмуть його на виховання, то мабуть, вийде з нього якийсь такий етакий...Мабуть,вийде з нього який-небудь професор, полководець, письменник...Адже все буває у світі! Зараз я несу його під пахвою , як яку-небудь погань, ароків через 30-40,мабуть, доведеться перед ним стояти в поз і "струнко"..."
