Замикав похід кульгуючий іноземець маленького зросту з кривим оком, без піджака, у білому фрачному жилеті та з краваткою. Вся ця компанія  повз Ганночки пішла донизу. Тут щось стукнуло на майданчику. Почувши, що кроки притихають, Ганночка, як змія, висковзнула з-за дверей, бідон поставила до стіни, впала животом на майданчик і стала шарити. У руках в неї виявилася серветочка с чимось тяжким. Очі в Ганночки вилізали на лоба, коли вона розвернула пакуночок. Ганночка до самих очей підносила дорогоцінність і очі горіли вовчим вогнем. У голові Ганночки зробилася хуртелиця: "Знати нічого не знаю! Бачити нічого не бачу!... До племінника? Чи розпилити її на шматочки... Камінчики то можна і виковиряти... І по одному камінчику: один на Петрівку, інший на Смоленський.. І - знати нічого не знаю, бачити нічого не бачу!"
