Поль Рікер пише про герменевтичну проблему як про конфлікт інтерпретацій. Початок цього питання автор визначає у межах екзегези, тобто у межах дисципліни, яка займається розумінням тексту, пошуком того, що він хоче сказати. Суть інтерпретації полягає в намірі подолати дистанцію, культурне віддалення, але врахувавши при цьому і сучасне розуміння людини. Таким чином, якщо текст має й історичне й духовне значення, слід повернутись до самого початку, тобто до “цілісного пізнання сенсу”. Не враховуючи той сенс знаків, про який нам говорить “логіка аргументації”.

Отже, з цього моменту герменевтика вже не може бути суто технічною спеціальністю, вона призвела до появи цілої проблематики розуміння. Та слід пам’ятати, що жодна інтерпретація не могла б сформуватись без використання вже існуючих в певній епосі способів розуміння. Таким способом розуміння могли бути міфи, алегорії, метафори, аналогії і т.д.

Рікер через підзаголовок відсилає нас до праці Вільгельма Дільтея 1900-го року, задачею якого було в епоху позитивістської філософії надати наукам про дух (мається на увазі гуманітарним - Geisteswissenschaften) значення наук про природу.

В феноменології існує два способи обґрунтування герменевтики. Один з них, онтологію розуміння, Рікер називає “коротким шляхом”, тому що онтологія відмовляється від розмірковувань про метод й одразу переходить до кінцевої сутності. Користуючись цим способом ти не занурюєшся поступово, крок за кроком поглиблюючи методологічні можливості тлумачення, історії або психоаналізу. Якраз навпаки, ти потрапляєш туди раптово, різко змінюючи проблематику.  Сам Поль Рікер схиляється до довгого шляху, пошуку методів. Далі він описую революцію, що призвела до онтології розуміння. Коли розуміння стає аспектом “проекту” Хайдеггера, Dasein, його “відкритого буття”, “тут-буття”. Внаслідок революції, питання про істину більше не є питанням методу, тепер це проблема явленості буття для сутності, існування якого полягає в розумінні буття. Проте внаслідок концепції Хайдеггера питання герменевтики не лише залишаються нерозв’язаними, вони взагалі губляться.

Рікер робить висновок, що Хайдеггер переорієнтовує нашу увагу від таких питань як:

Яким інструментом скористатися для здійснення екзегези, тобто длярозуміння текстів?

Як обґрунтувати історичнінауки перед обличчям наук про природу?

Як залагодити суперечку інтерпретаціями, що змагаються між собою?


Автор наголошує на тому, що один і той же текст має кілька значень. І що духовний сенс може бути «переданий» лише історичним або буквальним шляхом збільшення смислів, що поступово нашаровуються.

Рікер надає слову «символ» більш вузький зміст,ніж ті автори, які, як Кассирер, називаютьсимволічним будь-яке осягнення реальності за допомогою знаків - від сприйняття, міфу, мистецтва донауки.

Він називає символом структуру значення,де один сенс - прямий, первинний, буквальний -понад те означає і інший сенс - непрямий,вторинний, алегоричний, який можебути зрозумілий лише через перший.

Це коло виразів з подвійним змістом і утворює герменевтичне поле.
