Оркестр закінчив грати марш і , на початок балу, через хвилину зазвучав веселий вальс.

- Боже, невже не можна якось допомогти? - зі стогоном промовила Ольга Іванівна. - Миколо, ти лікар і мусиш знати, що робити!  Зрозумійте,  що я не витримаю цієї втрати!  Я не переживу!

Лікар, який не вмів спілкуватися  з ридаючими жінками, зітхнув і тихо пройшовся  по кімнаті. Минуло кілька  млосних  пауз, які переривалися плачем і  безмістовними  питаннями. Оркестр вже встиг зіграти кадриль, польку і знову кадриль. Зовсім стемніло.  В суміжній залі служниця засвітила лампу., а лікар, весь цей час тримаючи в руках капелюх, намагався щось сказати. Ольга Іванівна декілька разів заходила до сина, сиділа біля  нього  десь півгодини  і поверталася в кімнату;  час від часу плачучи і  стиха обурюючись. Час  болісно минав, - і вечір, виглядало,  ніколи не завершиться.
