Зараз я живу в квартирі в центрі міста. Автомобільний сморід, запарковані тротуари, прекрасна дореволюційна архітектура занедбана та спаплюжена євроремонтами, файні бари й кав'ярні, по-модному вбрані люди, де не де трапялються парки чи сквери. Все це втомлює й надихає одночано, дратує й тішить. Я ніколи не жила в приватному будинку, може тому мені й здається що я люблю жити в місті де вирують події, а не в затишному приватному секторі. Щиро кажучи будинок в Києві вартує ще більшу купу грошей ніж квартира, може це спражня причина, чому я не мрію про будинок? В будинку можна було б завести собаку й трьох котів, а ще з десяток підгодовувати. Виходи ввечері на ганок з чашкою кави. Я не дуже люблю каву, проте це звучить досить романтично. Я б посадила під вікнами гінкго й модрину. Але якщо порефлексувати, то можна зрозуміти, що коти звісно в мене б були. А от все інше навряд. Дерева б позасихали, на ганку буле б якесь сміття, яке завжди хто зна звідки береться на подвір'ях будинків, ще й криша б протікала. А сусід за парканом кожного дня б смажив шашлики й гучно слухав шансон.
