Сью дивиться з вікна. Що там рахувати? Було видно лише убоге, похмуре подвір'я та чисту сторона цегляного будинку за двадцять футів. Старий-старий плющ, зігнивший в коренях, піднявся до половини висоти стіни. Холодний подих осені зривав його листки, аж поки його скелетні гілки висіли, майже голі, на хитких цеглинах.

- Що таке, люба? - спитала Сью.

- Шість, - сказала Джонсі, майже пошепки. - Вони падають уже швидше. Три дні тому була майже сотня. Моя голова заболіла, коли я їх лічила. Але зараз це просто. Ось іще один. Залишилося лише п'ять.

- П'ять чого, люба? Скажи своїй Сьюді.
