Доволі змушено і сухо Григорій Данилович поцікавився у звалившемося йому на голову строкатого про те, де апаратура артиста.

-- Алмазе ви наш небесний, дорогоцінний пан директор, -- непевним голосом відповів помічник мага, -- наша апаратура завжди з нами. Ось вона! Ейн, цвей, дрей! -- і, покрутивши перед очима Папи Римського кривими пальцями, внезапно витягнув з-за вуха кота персональний годинник з ціпком Римського, які до цього були у фіндиректора в кишені жилету під застібнутим піджаком і з продітим в петлю ланцюжком.

Римський несвідомо схопився за живіт, присутні ахнули, а гример, який заглядав у двері, одобрююче крякнув.

-- Ваш годинничок? Прошу отримати, -- розв'язно посміхаючись, сказав строкатий і на брудній долоні подав розгубленому Римському його власність.

-- З таким до трамваю не сідай, -- тихо та весело шепнув оповідач гримеру.

Але кіт відмочив штуку покраще номеру з чужим годинником. Несподівано піднявшись з дивану, він на задніх лапах підійшов до піддзеркального столика, передньою лапою витягнув пробку з графіну, налив води в стакан, випив її, вставив пробку на місце та гримувальною ганчіркою витер вуса.
