А вона, втім, стверджувала згодом, що це не так, що кохаємо ми звісно один одного вже дуже давно, коли ще не знали один одного, не бачили один одного. І що вона жила тоді з іншим, я там тоді... з цією, як її...

- З ким? - запитав Бездомний.
- З цією... ну цією,ну... - відповів гість й заклацав пальцями.
- Вы були одружені?
- Ну так, от же я й клацаю.. на цій... Варенье, Маненьке... ні, Вареньке... ще сукня у смужку.... музей..., а втім, я не пам'ятаю.
Так ось вона казала, що з жовтими квітами в руках вона вийшла в той день, щоб я нарешті її знайшов, і що якщо б це не відбулося вона б отруїлась, тому що життя її пусте.
Так, кохання вразило нас миттево. Я це знав у той же день вже, через годину, коли ми опинились, не помічає міста, біля кремльовської стіни на набережній.
