"І навіть це знав" - тривожно подумав Іваню
Головний, видно, поставив собі за правило погоджуватись зі всим та радіти всьому, щоб не казали йому оточуючі, і виражати це словами "Чудово, чудово ..."
 - Чудово! - сказав Стравінський, повертаючи комусь листа, і звернувся до івана: - Ви - поет?
- Поет, - похмуро відповів Іван і вперше раптом відчув якусь незрозумілу відразу до поезії, і його власні вірші, що згадалися, здались чомусь неприємними.
Зморщивши лице, він, в свою чергу, запитав у Стравінського:
 - Ви - професор?
На це Стравінський ввічливо поклонив голову.
 - І ви - тут головний? - продовжував Іван.
Стравінський і на це поклонився.
 - Мені з вами потрібно поговорити,  - багатозначно промовив Іван Миколайович.
 - Я для цього і прийшов,  - відгукнувся Стравінський.
 - Справа ось у чому,  - почав Іван, відчуваючи, що прийшов його час,  - мене в божевільні вирядили, ніхто не бажає мене слухати!..
