Так вийшло, що кілька років я прожила за кордоном. Останній рік школи провела у США за безкоштовною програмою обміну FLEX, жила в американській родині та відвідувала звичайну американську школу. Для мене це була перша поїздка до Америки і дуже довго не відпускало відчуття, що знаходишся в одному з фільмів про шкільне життя американських підлітків, які раніше дивилася по ТБ :)  До участі у цій програмі я думала, що досить непогано знаю англійську, але коли потрапляєш у безпосередньо у мовне середовище і починаєш спілкуватися з носіями мови, розумієш, що банально не знаєш, як називаються якісь прості побутові речі. Черпак для супу? За рік звісно поступово адаптуєшся і продовжуєш постійно вчитися нового. Можу сказати, що було непросто, але круто – дуже вдячна цій програмі за отримані можливості. Вдруге надовго переїхати за кордоном наважилася вже у дорослому віці. Два роки я пропрацювала у польській компанії – спочатку менеджером служби підтримки клієнтів, а згодом – коучем з перевірки роботи якості інших менеджерів. До цього, я подорожувала Європою у відпустці, але точно можу сказати, що захоплення від нової країни під час подорожі та реальність робочих буднів – це зовсім різні речі ;) Так й коли я навчалася у США, усі нюанси вирішувалися організаторами програми або моєю гостьовою родиною. А от самостійний переїзд – це абсолютно новий рівень відповідальності та певною мірою тест на дорослість, у якому покластися можеш тільки на себе. Стикаєшся з багатьма складнощами та перепонами на побутовому рівні, насамперед – із мовним бар’єром. Якщо на роботі англійська була основною, то без польської було досить складно вирішувати особисті питання поза нею – від походу у магазин до пошуків житла чи звернення у державні органи. Тож довелося активно вчити польську мову. Загалом, цей дворічний період дав неймовірно цінний досвід, який ні на що не проміняю.  
