Мова є відображенням історичного розвитку суспільства. Можна стверджувати, що в розвитку історії домінувала патріархальна парадигма. Факт домінування пояснює наявність у мови ознак антропоцентризму, інакше фіксації предметів та явищ об’єктивної реальності з позиції мовця-чоловіка. Доказом проявів даної характеристики можна віднести ототожнення понять «людина» (human) та «чоловік» (man); походження багатьох іменників жіночого роду від чоловічого (a waiter – a waitress); неспецифікованість іменників чоловічого роду та можливість їх застосування їх по відношенню до іменників біологічно жіночої статі. Незважаючи на зовнішню маскулінність мови розмежовують жіночий та чоловічий типи мови. Дослідження даного питання дозволило встановити ряд ознак, що диференціюють чоловіка та жінку як мовців. Отто Єсперсеном була запропонована точка зору, згідно якої  мовець-чоловік володіє більшим словниковим запасом, ніж жінка. Інша лексична особливість полягає в тому, що жіночій мові, на відміну від чоловічої, притаманне використання емоційно забарвлених прикметників (adorable, gorgeous, divine) та зменшливо-пестливих слів, чоловіки ж частіше вдаються до використання лайливої лексики (Кирилина). В структурному аспекті мова жінок вирізняється тим, що жінки в розмовному дискурсі частіше від чоловіків вживають розділові питання та обривають висловлення, не завершуючи думку. Чоловікам, навпроти, відводиться роль більш впевнених в собі мовців, тому чітко оформленість висловлень є однією з їх найбільш виразних характеристик Окрім лексичних та граматичних особливостей, мовцям жінкам та чоловікам притаманні різні типи комунікативної поведінки, які продиктовані соціальними та психологічними відмінностями. Ключова відмінність полягає в тому, що чоловік і жінка реалізовують різні прагматичні цілі: якщо для чоловіка спілкування є засобом самоствердження та реалізації своєї домінантності, то для жінки спілкування виконує функцію встановлення тісного зв’язку зі своїм співрозмовником. Мовець-чоловік самостверджується займаючи агресивну, панівну позицію в комунікативному процесі, що проявляється в схильності до частого перебивання співрозмовника, ігнорування його комунікативних дій, намагання монополізувати контроль над ходом розвитку комунікативної дії. Жіноча комунікативна поведінка є більш увічливою та позбавленою домінантності; мовцям-жінкам притаманно уважніше слухати свого співрозмовника і зосереджувати на його проблемах, в той час як чоловіки ставлять в пріоритет необхідність вербалізувати власні хвилювання. Така м’якість жіночої комунікативної поведінки зміцнює суспільну пресуппозицію стосовно того що жінки є слабшими, менш впевненими та загалом некомпетентними. Робін Лакофф є прибічником психологічного пояснення як гендерний розподіл комунікативних корелює з утворенням ієрархії соціальних ролей. Лінгвіст наполягає, що жінкам з дитинства прищеплюється м’яка комунікативна манера, що і підживлює невпевненість та визначає їх соціальну позицію як нижчу від чоловічої.  
