- Не могла б ти помалювати в іншій кімнаті? - холодно запитала Джонсі.
- Але я хочу бути поруч із тобою, - відповіла Сью. - До того ж, я не можу собі дозволити залишити тебе наодинці з цим дурнуватим плющем.
- Скажеш, коли закінчиш, - сказала Джонсі заплющуючи очі. Застигши, мов статуя, вона почала заспокоювати Сью: - Бо хочу бачити, як вони падають. Я так втомилася від очікування, від думок. Хочеться викинути все з голови і плисти за течією, все нижче, як це бідолашне стомлене листя.
- Поспи трохи, - сказала Сью. - Я маю зателефонувати Бергману, старому солдатові-відлюднику, аби запросити його стати моєю моделлю. На це піде не одна хвилина. Прошу тебе не йти звідси, поки я не повернуся.
