Старий і згорблений «благородний батько», з кривим підборіддям і малиновим носом, зустрічається в буфеті одного з приватних театрів[75] зі своїм старовинним приятелем-газетярем. Після звичайних привітань, розпитувань і зітхань благородний батько пропонує газетяреві випити по маленькій.

- Чи варто? - морщиться газетяр.

- Нічого, підемо вип'ємо. Я і сам, брат, не п'ю,та тут нашому братові акторові знижка, майже півціни - не хочеш, так вип'єш. Підемо!

Приятелі підходять до буфету і випивають.

- Надивився я на ваші театри. Гарні, нічого сказати. - бурчить благородний батько, сардонічно посміхаючись. - Мерсі, не очікував. А ще теж столиця, центр мистецтва! Дивитися соромно.

- У Олександринці був?[76] - запитує газетяр.

Благородний батько презирливо махає рукою і посміхається. Малиновий ніс його морщиться і видає звук, що сміється

- Був! - відповідає він ніби знехотя.

- Що ж? Подобається?

- Так, споруда подобається. Зовні гарний театр, не стану сперечатися, але щодо самих артистів - вибач. Може бути, вони і хороші люди, генії, Дідероти[77], але з моєї точки зору вони для мистецтва вбивці і більше нічого. Якщо б у моїй владі, я б їх з Петербургу вислав. Хто над ними у вас головний?
