Зрештою, він мені набрид, і я спитав його прямо,  буде він друкувати роман, чи ні?
Він заметушився, почав казати щось незрозуміле і що одноособно він рішення приймати не може, що з моїм твором мають ознайомитися інші члени редакційної колегії, а саме критики Латунський, Аріман та літератор Мстислав Лаврович. Він попросив мене прийти через два тижні.
Я прийшов через два тижні, і ьув прийнятим якоюсь дівчиною з очима, скошеними до носа від постійної брехні.
Це Лапшенікова, секретарка редакції, з кривою посмішкою сказав Іван - він добре знав той світ, про який так гнівно розповідав гість.
Можливо, - відрізав той, - так оць, від неї я отримав свій роман, засалений і розкуйовджений. Вона намагалась уникати мого погляду, і повідомила, що редакція забезпечена матеріалами на два роки наперед, саме тому питання друку мого роману, як вона висловилась, відпадає.
