Він побачить сидячого на лавці старенького і солідного чоловіка з борідкою, в пенсне і з трохи поросячими рисами обличчя. Іван Миколайович завжди застає його мешканця маєтку в тій самій мрійливій позі, зі зверненим до місяця поглядом. Іванові Миколайовичу відомо, що після милування місяцем чоловік неодмінно переведе свій погляд на вікна ліхтаря і пильно в них вдивлятиметься, ніби чекаючи, що зараз вони відкриються і на підвіконні з'явиться щось незвичайне.

Усе подальше Іван Миколайович знає напам'ять. Зараз неодмінно треба заховатися глибше за решіткою, інакше чоловік почне неспокійно вертіти головою, блукаючими очима ловити щось у повітрі, неодмінно захоплено посміхатись, а тоді він раптом сплесне в долоні в якійсь солодкій журбі, а тоді вже і просто і задоволено голосно бурмотатиме:

- Венеро! Венеро!.. От я дурень!..
