- Геть звідси!

- Щодо? - зойкнула раптом Щукіна. - Бо ви смієте? Я жінка слабка, беззахисна, я не дозволю! Мій чоловік колезький асесор! Свердловина отака! Схожу до адвоката Дмитра Карлич, так від тебе звання не залишиться! Трьох мешканців засудила, а за твої зухвалі слова ти у мене в ногах наваляти! Я до вашого генерала піду! Ваша величність! Ваша величність!

- Пішла геть звідси, виразка! - прошипів Олексій Миколайовичу.

Кістунов відчинив двері та виглянув у присутність.

- Що таке? - запитав він плаксивим голосом.

Щукіна, червона як рак, стояла серед кімнати та, обертаючи очима, тикала в повітря пальцями. Службовці в банку стояли по боках і, теж червоні, мабуть, замучені, розгублено переглядались.

- Ваша величність! - кинулася до Кістунову Щукіна. - Ось цей, ось самий ... ось цей ... (вона вказала на Олексія Миколайовичу) постукав себе пальцем по лобі, а потім по столу ... Ви веліли йому моя справа розібрати, а він насміхається! Я жінка слабка, беззахисна ... Мій чоловік колезький асесор, і сама я майорська дочка!
