Ах, кричали вони даремно: не міг Михайло Олександрович зателефонувати нікуди. Далеко, далеко від Грибоєдова, у величезній залі що була освітлена тісячасвічовими лампами, на трьох цинкових столах лежало те, що ще недавно було Михайлом Олександровичем.

На першому - оголене, у висохлій крові, тіло з перебитою рукою і розчавленою грудиною, на другому - голова з вибитими передніми зубами, з потьмянілими відкритими очима, які не лякало найрізче світло, а на третьому - груда зашкарублого ганчір'я.

Поряд безголового стояли: професор судової медицини, паталогоанатом і його прозектор, представники слідства і викликаний телефоном від хворої дружини заступник Михайла Олександровича Берліоза з МАССОЛІТу - літератор Желдибін.

Машина заїхала за Желдибіним і, в першу чергу, разом зі слідством, відвезла його (близько опівночі це було) до квартири вбитого, де були опломбовані його папери, а вже тоді усі поїхали до моргу.
