— Дуню! — крикнув француз.

Виявилось, що покоївку послала уудись господарка.

— О, це нічого не значить, — сказав француз, широко посміхаючись. — Я зараз сам сходжу по хліб. О, це нічого!

Він поклав свою міцну, смердючу сигару на видне місце, надягнув капелюха і вийшов. Після того, як він пішов його maman почала розповідати вчительці музики про те, як вона гостювала в Шуміхіних, і як добре її там приймали.

— Адже Лілі Шумихіна моя родичка... — говорила вона. — Її покійний чоловік, генерал Шуміхін, є кузеном моєму чоловікові. А сама вона вроджена баронесса Кольб...

— Maman, це неправда! — сказав роздратовано Володя. — Навіщо брехати?

Він знав чудово, що maman каже правду; в її розповіді про генерала Шуміхіна і вродженній баронессі Кольб не було жодного слова брехні, але тим не менш все таки він відчував, що вона бреше. Брехня відчувалась в її манері говорити, у виразі обличчя, в погляді, в усьому.
