Це перший текст в серії записів про штучний інтелект (ШІ).

Мене звати Осауленко В’ячеслав і я дуже цікавлюся питаннями що таке інтелект, як працює мозок, що таке свідомість. Настільки, що в кінці 2019 захистив кандидатську, де досліджував обчислювальні механізми пам’яті і ще багато чого. Ще деякий час займався наукою, дописав важливу статтю. Але хочу призупинитися, перепочити, оглянутися. Я рухаюся занадто повільно, потрібно пришвидшити прогрес. Самому дуже важко конкурувати з провідними науковими групами. І цей блог це частина з пошуку нового підходу.

Я буду писати в першу чергу для себе, щоб краще сформулювати свої думки. Хочу викласти свої основні ідеї, задачі, ще не опубліковані результати, щоб потім після перепочинку від науки, яким би тривалим він не був, я повернувся там де зупинився. Але й писатиму так, щоб зрозуміли інші. Бо це хороший критерій — якщо сам розумієш, то можеш пояснити. Плюс, я хочу показати якою захопливою, гарною, елегантною є природа і як наука привідкриває цю красу. І з поміж всіх областей, наука про інтелект є найбільш цікава. Вона не тільки призведе до створення цілих поколінь розумних машин, але й покаже нам самим, що ми є надзвичайно складними, але обмеженими біологічними машинами.

Назва блогу «Територія штучного інтелекту» має особливе значення. Якось я читав серію книжок “Map and territory” E. Юдковського (зібрання його записів з популярного блогу lesswrong.com), де він пише про раціональність та когнітивні ілюзії. Звідти я зрозумів про важливість розрізняти карту, те що ми знаємо, від території, те що є насправді. Бо карта часто має помилки і темні місця. І наша мета, як людей, старатися, щоб наша карта якнайкраще відповідала території. Це ми і робили, винаходили все нові методи проникання вглиб території: компас, телескоп, мікроскоп, недавно навчилися міряти гравітаційні хвилі.

Існує об’єктивна реальність, яку ми все краще пізнаємо. Є речі, які можна поміряти (маса, колір, розмір…), а є приховані, які не видно, але визначають як організовується матерія. Наприклад, в трикутнику з двома перпендикулярними сторонами сума квадратів довжин двох менших сторін завжди дорівнює квадрату довжини найдовшої. Зараз ми це називаємо теоремою Піфагора, але її відкривали незалежно багато людей до і після Піфагора. Математику не придумують, її відкривають. Але варто розуміти, що не вся відкрита математика реалізовується в нашому світі. Наприклад, формула об’єму чотиримірної кулі існує, а сама куля ні, бо наш світ тримірний.

Територія штучного інтелекту повна таких прихованих законів, частина яких реалізовується в мозку. Ця територія визначає як один шмат матерії в своїй структурі та динаміці зберігає інформацію про інший шмат матерії. По суті, мозок так і робить, відображає будь-який прояв зовнішнього світу, що сприймається чуттями, в структурі та активності нейронних мереж. ( Структура — це те, як нейрони з’єднуються між собою, активність — те, який нейрон і коли саме генерує електричний імпульс).

Тому цей блог саме про те, як люди шукають ці закони, що пояснюють роботу нас самих. Як записана в нас пам’ять, що відбувається в голові коли я думаю, що таке думка взагалі, що таке інтелект, свідомість і чи є свобода волі. Про те, як відрізняються сучасні алгоритми, ті що називають штучним інтелектом, від тих на основі яких ми працюємо, живемо, відчуваємо. Так само як тревел блогер розказує про цікаві місця, що бачив, де бував, так і я спробую провести вас територією штучного інтелекту зі всіма її тонкощами та таємницями.

Мені подобається фраза “те, що я не можу створити, я не розумію”. Тому по ходу блога будемо розбиратися в самих базових речах і думати як створити штучний інтелект. Інструкції як створити пишуться математикою. Я спробую доступно пояснювати, але щоб повністю охопити всю складність і красу без математики не обійтися.

Створити штучний інтелект складно, а зробити це в Україні капець як складно. Але ніхто, навіть найрозумніші люди на землі, поки не знає як це зробити. І тому шанси є у всіх, хоча в України вони дуже маленькі.

В нас зараз наука в глибокому спаді, кількість науковців стрімко скорочується, зарплата просто принизлива (це, до речі, одна з причин чому я беру паузу в науці). Рівень освіти в області ШІ дуже слабкий.

Щоб наші шанси підняти потрібно створити правильну інфраструктуру. Вона включає освіту, лабораторії та взаємодію з індустрією. Мають бути хороші освітні програми по штучному інтелекту в університетах, що включають як сучасні підходи ( машинне навчання, наука про дані…) так і фундаментальні знання ( математика, нейронаука...). Студент, навчаючись, має знати, що він далі зможе продовжувати досліджувати штучний інтелект і не хвилюватися де буде жити, що їсти чи як підтримати сім’ю. І тому мають бути дослідницькі центри, лабораторії з нормальними зарплатами. В науці основні відкриття часто робляться в молодому віці, проста статистика. І щоб в нас молоді люди мали шанс зробити відкриття, треба зробити  щоб вони не відволікалися на підзаробити. Освіта та лабораторії мають постійно взаємодіяти з бізнесом та державою. Область штучного інтелекту вже зараз може дати багато застосувань. Для держави, наприклад, це оборона (автономна зброя) та медицина (масовий збір даних для попередження та лікування захворювань), для бізнесу, наприклад, автоматизація, обробка даних чи комп’ютерний зір. Застосувань багато, і бізнес буде зацікавлений купляти готові технології чи переманювати до себе дослідників.

Звучить утопічно, але вже зараз є маленькі промінці надії. Запустили Національний фонд досліджень, що буде видавати гранти на науку. Міністерство цифрової політики теж на підйомі, запустили до обговорення концепцію розвитку ШІ в Україні. Заговорили про відкриття лабораторій. Але це все дуже повільно…

Варто розуміти, що наука це не рух по прямій. Більше ресурсів не обов’язково означає, що далі дійдеш. Це радше як пошук голки в копиці сіна. Чим більше в твоїй команді людей і кращі їх навики, тим більше шансів знайти. Але це не так, якщо всі шукають не в тому місці. І в мене часом виникає враження, що більшість дослідників в області ШІ якраз шукають не в тому місці. Бо найважливіше в науці це питання, які ти ставиш. І вже в другу чергу — як швидко ти їх вирішуєш. Це сильно відрізняється від того до чого готують в школах чи університетах. Там тобі дають задачі і хто швидше вирішив той молодець. В науці ти сам шукаєш задачі. Це і визначає хорошого дослідника, вміння поставити правильні питання. Як мені здається, або дуже того б хотілося, частину правильних питань я знаю. І за деякий час в цьому блозі я до них підведу.

Я прикинув, що ми належимо десь до третього-четвертого покоління дослідників в області ШІ. Алан Тюрінг був би мені прадідом. Там де наші попередники не справилися ми маємо приуспіти. І я не хочу лишати невирішені проблеми нашим нащадкам. Я дійсно вірю, що ми зможемо довести справу до кінця, в найближчі 10–20 років. Всі думають, що дослідники в США, Гугл чи Фейсбук знаходяться на передньому краю і, скоріше за все, там виникне перший справжній ШІ. Я так не думаю. Основні прориви ще попереду. Для цих проривів не треба дорогі лабораторії чи суперкомп’ютери. Потрібний розум, оригінальність мислення і сміливість слідувати своїм ідеям, своєму шляху.
