І тут сталося четверте, і останнє, дійство у квартирі, коли Стьопа, зовсім вже зповзший на підлогу, ослабленою рукою царап притолоку.

Прямо із дзеркала трюмо вийшов маленький, але незвичайно широкоплечий, у котелці на голові і з торчащим із роту кликом, який ще більше портив і без того небачено огидну фізіономію. І при цьому ще й вогненно рудий.

-Я, - вступив у розмову цей новий, - зовсім не розумію, як він потрапив до директора, - рудий гнусавив все більше і більше, - він такий самий директор, як я архієрей!

- Ти не схожий на архієрея, Азаззело, - помітив кіт, який накладував собі сосисок на тарілку.

- Я це і кажу, - прогнусив рудий і, повернувшись до Воланда, додав почтительно: - Дозвольте, месір, його викинуи до чортів собачих із Москви?

- Брись!! - раптом рявкнув кіт, піднявши шерсть.

І тоді спальня закрутилася навколо Стьопи, і він ударився об притолоку головою і, втрачаючи свідомість, подумав: "Я помираю..."
