Іван опустив ноги з ліжка і вглядівся. З балкону обережно заглядав в кімнату поголена, темноволоса, з гострим носом, збентеженими очима і звисаючим на лоба жмутом волосся людина приблизно років тридцяти восьми.

Переконавшись в тому, що Іван один і прислухавшись, таємничий відвідувач осмілив і  увійшов в кімнату. Тут Іван побачив, що той, хто прийшов, одягнений в лікарняне. На ньому була білизна, туфлі на босу ногу, на плечі накинутий бурий халат.

Той, хто прийшов, підморгнув Івану, сховав в карман зв'язку ключів, пошепки переконався: "Можна присісти?"- і, отримавши стверждувальний кивок, помістився в кріслі.

-Як же ви сюди потрапили? - підкорюючись сухому пригрожуючому пальцю спитав Іван, - адже балконні  решітки на замках?

-Решітки-то на замках, - підтвердив гість, - але Парасковія Федорівна - наймиліша, але, на жаль, розсіяна людина. Я поцупив у неї місяць тому зв'язку ключів і, таким чином, отримав можливість виходити на спільний балкон, а він тягнеться навколо усього поверху, і, таким чином, іноді провідати сусіда.
