Мине час, мине і горе Кирилова, але це переконання, несправедливе, негідне людського серця, не мине і залишиться в розумі лікаря до самої могили.

Добрий німець

Іван Карлович Швей, старший майстер на сталітейному заводі Функ і К°, був посланий господарем в Твер виконати на місці якесь замовлення. Провозився він із замовленням місяців чотири і так скучив за своєю молодою дружиною,що втратив апетит і двічі брався плакати. Повертаючись назад у Москву, він всю дорогу заплющував очі і уявляв собі, як він приїде додому, як кухарка Марія відчинить йому двері, як дружина Наташа кинеться йому на шию і скрикне...

"Вона не очікує мене, - думав він. - Тим краще. Неочікувана радість - це дуже добре..."

Приїхав він у Москву з вчорашнім потягом. Поки артельщик ходив за його багажем, він встиг випити в буфеті дві пляшки пива... Від пива він став дуже добрим, тому коли извозчик віз його з вокзалу на Пресню, він весь час бурмотів:
