Берліоз казав, а сам в цей час думав: "Але все ж таки хто він такий? І чому так добре говорить російською?"

- Взяти б цього Канта й за такі докази роки на три в Соловки! - зовсім неочікувано буркнув Іван Миколайович.

- Іван! - сконфузившись, шепнув Берліоз.

Але пропозиція відправити Канта в Соловки не тільки вразила іноземця, а навіть призвело в захват.

- Саме так, саме так, - закричав він, і його ліве зелене око, звернене до Берліоза, засіяло, - йому там саме місце! Адже казав я йому тоді за сніданком: "Ви, професор, воля ваша, щось несумісне придумали! Воно може й розумно, але дуже незрозуміло. Над вами сміятимуться".

Берліоз здивувався. "За сніданком... Канту?.. Що це він несе?" - подумав він.

- Але, - продовжив іноземець, не соромлячись здивування Берліоза і звертаючись до поета, - відправити його в Соловки неможливо через те, що він вже більше ніж сто років перебуває в місцях значно більше віддалених, ніж Соловки, і витягти його звідти ніяким чином не можна, запевняю вас!
