— Чи варто? - зморщився газетяр.
— Воно, мабуть, пити на ніч дивлячись не зовсім... але нашому брату знижка — гріх не випити.
Приятелі випивають.
— Все-таки, якщо неупереджено міркувати, то трупа в нас пристойна, - говорить газетяр, закушуючи червоною капустою.
— Трупа? Хм... Пристойна, нічого сказати... Ні, брате, перевелися нині в Росії гарні актори! Жодного не залишилось!
— Ну, так вже й жодного! Не те що по всій Росії, але навіть у нас в Пітері гарних не знайдеться. Наприклад, Свободин [80]...
— Сво-бо-дин? — каже благородний батько, в жаху відступаючи назад та сплескуючи руками. — Та хіба це актор? Побійся ти бога, хіба такі актори бувають? Це дилетант!
— Та все ж таки...
— Що все-таки? Коли б моя влада, я б цього твого Свободіна з Петербурзі вислав! Хіба так можна грати, га? Хіба можна? Холодний, сухий, ні краплі почуттів, одноманітний, без будь-якої експресії... Ні, підемо ще вип‘ємо! Не можу! Душно!
