- Дозвольте, що це все означає? - запитав Абогін, червоніючи.

- А то виходить, що низько і підло грати так людьми! Я лікар, ви вважаєте лікарів і взагалі робочих, від яких не пахне парфумами та проституцією, своїми лакеями та моветон [20], ну і вважайте, але ніхто не дав вам права робити з людини, яка страждає, бутафорську річ!

- Як ви смієте говорити мені це? - запитав тихо Абогін, і його обличчя знову застрибала і на цей раз вже ясно від гніву.

- Ні, як ви, знаючи, що у мене горе, сміли привезти мене сюди вислуховувати непристойності? - крикнув доктор і знову стукнув кулаком по столу. - Хто вам дав право так знущатися з (кого/чого) чужим горем?

- Ви з глузду з'їхали! - крикнув Абогін. - Чи не великодушно! Я сам глибоко нещасливий і ... і ...

- Нещасливий, - презирливо посміхнувся доктор. - Не чіпайте цього слова, воно вас не стосується. Шалапути, які не знаходять грошей під вексель, теж називають себе нещасними. Каплун, якого тисне зайвий жир, теж нещасливий. Нікчемні люди!
