Повертаючись з цим багатством до себе в спальню, Маргарита Миколаївна встановила на трьохстворчатому дзеркалі фотографію і просиділа близько години, тримаючи на колінах зіпсованим вогнем зошит, перегортаючи її та перечитуючи те, що в ній після спалення не було ні початку, ні кінця. "...Темрява, що прийшла зі середземного моря, накрила невидиме прокуратором місто". Зникли висячі мости, поєднуючі храм зі страшною антонієвою башнею, опустилася з неба безодня та залила крилатих богів над гіподромом, хасмонійський палац з бойницями, базари, караван-сараї, перевулки, пруди... Пропав Єрушалаїм – велике місто, що ніби не існувало на світі..."

Маргариті хотілося читати далі, але далі нічого не було, крім вугляної бахроми.

Втираючи сльози, Маргарита Миколаївна лишила зошит, лікті поклала на піддзеркальний столик та, відображаючись у дзеркалі, довго сиділа, не спускаючи очей з фотографії. Потім сльози висохли. Маргарита акуратно склала своє майно, та через декілька хвилин воно знову було поховане під шовковими тряпками, і зі дзвоном у темній кімнаті закрився замок.
