Візниця та студент - задихались обоє. Листоноші у тарантасі не було. Він вилетів разом із шаблею, валізою студента та одним мішком.
-Стій, злодюго! Сті-ій! - почувся з лісу його крик. - Наволоч проклята! - він кричав, підбігжи до тарантасу, і в його жалісному голосі чувся біль та злість. -Анафема, щоб ти здох! - крикнув він, скочивши до візниці й замахуючись кулаком.
_ Що за напасть, господи помилуй! - бубонів візниця винним голосом, поправляючи щось біля конячих морд. - Усьому винна клята пристяжна! Молода, клята, лише тиждень, як ходить в упряжжі. Нічого йде, але тільки-но згори - лихо! Дати їй би в пельку разів зо три, так перестала б балуватись... Сті-ій! Дідько!
Поки візниця наводив порядок біля коней й шукав дорогою валізу, мішок та шаблю, листоноша продовжував жалісним голосом, галасуючи сипати на нього прокльонами. Поклавши речі, візниця без усілякої користі провів коней кроків сто, пробубонів щось неспокійній пристяжні й скочив на сидіння.
