- Їхати я не можу! - сказав з розстановкою Кирилов і ступив у залу.

Абогін пішов за ним і схопив його за рукав.

- У вас горе, я розумію, але ж запрошую я вас не зуби лікувати, не в експерти, а рятувати життя людське! - продовжував він благати, як жебрак. - Це життя понад усяке особисте горе! Ну, я прошу мужності, подвигу! В ім'я людяності!

- Людинолюбство - палиця з двома кінцями! - роздратовано сказав Кирилов. - В ім'я того ж людинолюбства я прошу вас не відвозити мене. І як дивно, їй-богу! Я ледь на ногах стою, а ви людяністю лякаєте! Нікуди я зараз не придатний ... не поїду ні за що, та й на кого я дружину залишу? Ні ні…

Кирилов замахав кистями рук і позадкував назад.

- І ... і не просіть! - продовжував він злякано. - Вибачте мене ... По XIII тому законів я зобов'язаний їхати , і ви маєте право тягнути мене за комір ... Прошу, тягніть, але ... я не годен ... Навіть говорити не в змозі ... Вибачте ...
