Він встав із крісла (те ж зробив і фіндиректор) і відступив на крок від столу, стискаючи в руках портфель.

- Здогадався, проклятий! Завжди був тямущий, - злісно усміхнувшись в обличчя фіндиректору, промовив Варенуха, несподівано відскочив від крісла до дверей і швидко зачинивши їх на замок. Фіндиректор відчайдушно озирнувся, відступаючи до вікна, що виходило в сад, і в цьому залитому місяцем вікні побачив притиснуте до скла обличчя оголеної дівчини і її голу руку, яка пролізши крізь відчинену верхню кватирку намагалась відчинити ще й нижню засувку.

Римському здалося, що світло в настільній лампі гасне і що письмовий стіл нахиляється. Римського облило крижаної хвилею, але, на щастя для себе, він витримав і не впав. Залишку сил вистачило на те, щоб шепнути, але не крикнути:

- Допоможіть ...

Варенуха, чатуючи двері, підстрибував біля них, довго завичаючи у повітрі і хитаючись в ньому. Скорченими пальцями він махав в сторону Римського, сичав і чмокав, підморгуючи дівчині в вікні.
