Але ось, слава богу, нарешті йде покоївка, послана моєю maman, і кличе мене обідати.  Тепер я можу залишити неприємне суспільство і йти продовжувати свою дисертацію.  Встаю і кланяюсь.  Варварина maman, сама Варваронька і різнобарвні дівчата оточують мене і заявляють, що я не маю ніякого права йти, так як дав їм увчора обіцянку обідати з ними, а після обіду йти в ліс за грибами.  Вклоняюся і сідаю ... В душі моїй кипить ненависть, я відчуваю, що ще хвилина, і я за себе не відповідатиму, , станеться вибух, але делікатність і страх порушити хороший тон, змушують мене коритися дамам.  І я корюся.

Сідаємо обідати.  Поранений офіцер, у якого від рани в скроні утворилося зведення щелеп, їсть з таким виглядом, ніби б він загнузданий і має в роті вудила.  Я катаю кульки з хліба, думаю про собачий податок і, знаючи свій запальний характер, намагаюся мовчати.  Надійка дивиться на мене із співчуттям.  Окрошка, язик з горошком, смажена курка і компот.  Апетиту немає, але я із вихованості  їм.  Після обіду, коли я один стою на віранді і палю, до мене підходить Маріччина maman, стискає мої руки і каже, задихаючись:
