І привид, який пройшов в дирку трильяжу, без перегород всупив на ганок. Тут всі побачили, що це - ніякий не привид, а Іван Миколайович Бездомний - дуже популряний поет.

Він був бос, у розідраній білуватій толстовці, до якої на грудях англійською шпилькою була приколота паперова іконка з потертим зображенням невідомого святого, і в полосатих білих кальсонах. У руці Іван Миколайович ніс запалену вінчальні свічку. Права щока Івана Миколайовича була свіжо розідрана. Важко навіть поміряти глибину мовчання, яка царила на ганку. Видно було, як у одного з офіціантів пиво тече з нахилившоїся набік кружки на підлогу.

Поет підняв свічку над голою і голосно сказав:

- Здорові були, друзі! - після чого заглянув під найближчий столик і окликнув зі смутком: - Ні, його тут немає!

Почулося два голоси. Бас сказав безжалісно:

-Готова справа. Біла гарячка.

А другий, жіночий, напуганий, виголосив слова
