«Сюді, я надіюсь, що одного дня я намалюю бухту Неаполя.»
Лікар прийшов увечері, і Сю мала оправдання, щоб вийти на коридор.
«Є шанси. З хорошим доглядом ти переможеш, – сказав лікар, беручи її тонку, тремтячу руку, – Зараз я маю зустрітись з іншим пацієнтом на декілька поверхів нижче. Його звати Берман – якийсь художник, якщо мені пам‘ятт не зраджує. У нього також пневмонія. Він старий слабкий мужчира, і приступи у нього гострі. Для нього вже немає жодної надії, проте сьогодні він переміщається до лікарні для збільшення комфорту».
Наступного дня лікар сказав Сю: «Хвороба вже не є небезпечна. Ти перемогла. Тепер лише правильне харчування і опіка».
Того вечора Сю лягла в ліжко біля Джонсі, яка в‘язала яскраво голубий і нікому непотрібний шерстяний шарф, обняла її однією рукою і так заснула.
