- А погано, Лізавета, о ми не дали тому козаку розговоритись.
- Чудний ти, їй-богу! - Сказала  Лізавета і з подивом стиснула плечима. - Де ти взяв таку моду, щоб освячену паску роздавати по дорозі? Може це булка? Тепер вона порізана на столі лежить, хай їсть, хто хоче, хоч і козак твій! Хіба мені жаль?

- Так-то воно, але жаль мені козака. Адже він гірше сироти. В дорозі, далеко від дому, хворий...

Торчаков випив півстакану чаю і ба бльше нічого не пив і не їв.Їсти йому не хотілося, чай здавався як трава, і знову стало скучно.
Після розмови лягли спати. Коли через ві години Лізавета прокинулась, він стояв біля вікна і дивився на подвір'я.
- Ти уже прокинувся? - спитала дружина.
- Не спиться щось... Ехх, Лізавета, - вздихнув він, - образили ми з тобою козака!
