Втерши очі, Швей зайшов до трактиру.
 -Дай-но мені паперу та чорнил! - промовив він служнику. - Я волію писати!

Тремтячою рукою він написав листа спочатку до батьків дружини, що живуть у Серпухові. Він писав старим, що чесний вчений майстер не бажає жити з розпусною жінкою, що батьки свині й доньки їх свині, що Швей воліє плювати на кого завгодно... Наприкінці він потребував, аби старі взяли свою доньку до себе разом з її рудим мерзотником, якого він не вбив лише тому, що не бажає бруднити руки.

Потому він вийшов з трактиру та опустив листа до поштової скриньки. До чотирьох годин ранку блукав він містом та думав про своє горе. Бідолашний схуд, осунувся та прийшов до висновку, що життя - це гірка посмішка долі, що жити - глупо та не гідно порядного німця. Він вирішив не мститися ані жоні, ані рудому чоловіку. Найкраще, що він міг зробити - покарати дружину душевною величчю.
