Тепер по сходах знизу вверх піднімався потік. Маргарита перестала бачити те, що відбувається у швейцарській. Вона механічно піднімала і опускала руку і, одноманітно скалячи зуби, посміхалась гостям. У повітрі на майданчику вже стояв гул, із покинутих Маргаритою бальних залів, як море, було чути музику.

- А ось це - нудна жінка, - уже не шепотів, а голосно розмовляв Коров'єв, знаючи, що в гулі голосів його вже не почують, - обожнює бали, усе мріє поскаржитись на свою хустку.

Маргарита зловила поглядом серед тих хто підіймався ту, на яку показував Коров'єв. То була молода жінка років двадцяти, неймовірної краси статура, але з якимось неспокійними і настирливими очима.

- Яка хустка? - запитала Маргарита.

- До неї служниця приставлена, - пояснив Коров'єв, - і тридцять років кладе їй на ніч на стіл носовичок. Як вона прокинеться, так він вже тут. Вона ж і спалювала його в печі і топила його в річці, але нічого не допомагає.
