- Ну, спи, спи ...

- Тобі кажу, страшно!

- Що тобі страшно? Якою пустун!

Помовчали.

Альошка раптом вискочив з саней і, голосно заплакав, підбіг до діда.

- Що ти? Чого тобі? - злякався кучер, теж підводячись.

- Виє!

- Хто виє?

- Страшно, дід ... Чуєш?

Кучер прислухався.

- Це плачуть, - сказав він. - Ну піди, дурник. Їм шкода, ну і плачуть.

- Я в село хочу ... - продовжував онук, схлипуючи та тремтячи всім тілом. - Дід, поїдемо в село до мамки; поїдемо, дід, милий, бог тобі за це пошле царство небесне ...

- Якою дурень, а! Ну, мовчи, мовчи ... Мовчи, я ліхтар засвічений ... Дурень!

Кучер намацав сірники і запалив ліхтар. Але світ не заспокоїв Олексія

- Дід Степан, поїдемо в село! - просив він, плачучи. - Мені тут страшно ... і-і, як страшно! І навіщо ти, окаянний, мене з села виписав?

- Хто це окаянний? А хіба можна законному дідові такі безпідставні слова? Випорю!
