Приголомшений буфетник несподівано почув тяжкий бас:

– Ну-с, чим я вам можу бути в пригоді?

 Тут буфетник і виявив у тіні того, хто був йому потрібен.

Чорний маг розкинувся на якомусь-то неохопному дивані, низькому, з розкинутими на ньому подушками. Як здалося буфетнику, на артисті була лише чорна білизна та чорні ж гострокутні туфлі.

– Я, – гірко заговорив буфетник, – є завідувач буфетом театру Вар'єте...

Артист витягнув уперед руку, на пальцях якої блискали камені, як би загороджуючи вуста буфетнику, і заговорив з великим жаром:

– Ні, ні, ні! Жодного слова більше! У жодному випадку та ніколи! До роту нічого не візьму у вашому буфеті! Я, найповажніший, проходив учора повз вашої стійки та досі не можу забути ні осетрини, ні бринзи. Дорогоцінний мій! Бринза не буває зеленого кольору, це вас хтось обдурив. Їй належить бути білою. Так, а чай? Це ж помиї! Я своїми очима бачив, як якась неохайна дівчина підливала з відра у ваш величезний самовар сиру воду, а чай між тим продовжували розливати. Ні, милійший, так неможливо!
