Євген Петрович подумав і продовжив свою думку:

- Старий цар мав єдиного сина и спадкоємця царства - хлопчик, такий само маленький, як ти. Це був хороший хлопчик. Він ніколи не капризував, рано лягав спати, нічого не чіпав на столі і... і взагалі був розумником. Був у нього лиш один недолік - він палив...

Сергій напружено слухав та дивився батьку в очі, не блимаючи. Прокурор продовжував і думав: "А що далі?" Він довго, так би мовити, розмазував і жував  і закінчив так:

- Від паління царевич захворів на сухоти і помер, коли йому було 20 років. Хворобливий старий залишився без допомоги. Не було кому керувати державою і захищати палац. Прийшли вороги, вбили старого, зруйнували палац, и вже немає в саду ні черешні, ні пташок, ні дзвоників... Отакі справи, друже.

Такий кінець вважався смішним і наївним самому Євгену Петровичу, але Сергія вся казка дуже сильно вразила. Знову його очі стали сумними і трохи переляканими; хвилину він вдумливо дивився на темне вікно, здригнувся і сказав упавшим голосом:
