усі, хто сидить на терасі чистять для варення якусь пошлу ягоду. Я відклоняюся та хочу йти, але різнокольорові дівчата з вереском зривають мій капелюх та вимагають, щоб я залишився. Я сідаю. Мені подають тарілку з ягодами та шпильку. Починаю чистити.

Різнокольорові дівчата розмовлять на тему про чоловіків. Такий- то хороенький, такий-то гарний, але не привабливий, третій негарний, але цікавть, четвертий був би недурний, якщо б його ніс не був схожий на наперсток і т.д.

- А ви, містер Ніколас, - звертається до мене Варенькіна мати, - негарний, але приваблюєте... У вашому обличчі щось є... Між іншим, - вздихає вона, - у чоловікові головне не краса, а розум..

Дівчата зітхають і опускають погляди... Вони теж погоджуються, що у чоловікові головне не краса, а розум. Я косо подивляюся на себе у дзеркало, щоб переконатися, наскільки я привабливий. Бачу космату голову, космату бороду, вуси, волосся на щоках, волосся під очами - ціла роща, з котрої на манер каланчі визирає мій солідний ніс. Чудовий, нічого сказати!
