Нав'язався ти на мою голову, - зітхає сторож.
- Ну, гаразд, підемо!

 Сторож і перехожий рушають з місця.  Вони йдуть поруч, пліч-о-пліч і мовчать.  Сирий, пронизливий вітер б'є їм прямо в обличчя, і невидимі дерева, галасуючи і потріскуючи, сиплють на них великі бризки ... Алея майже суцільно покрита калюжами.
 - Одне мені невтямки, - каже сторож після довгого мовчання, - як ти сюди потрапив?  Адже ворота на замок замкнені.  Через огорожу переліз, чи що?  Якщо через огорожу, то старій людині таке заняття - остання справа!

 - Не знаю, батюшка, не знаю.  Як сюди потрапив, і сам не знаю.  Мара.  Покарав господь.  Істинно, мана, лукавий переплутав.  А ти, батюшка, стало бути, тут в сторожі?

 - У сторожі.

 - Один на все кладовищі?

 Напір вітру такий сильний, що обидва на хвилину зупиняються.  Сторож, почекавши, коли ослабне порив вітру, відповідає:
