Римський раптом простягнув руку і як би машинально долонею, у той же час граючи пальцями по столу, натиснув ґудзик електричного дзвінка й обмір.

У порожній будівлі неодмінно було б чути різкий сигнал. Але сигналу не було, і ґудзик мляво занурилася в дошку стола. Ґудзик був мертвий, дзвінок зіпсований.

Хитрість фіндиректора не вислизнула від Варенухи, який запитав, здригнувся, причому в очах його промайнув явно злісний вогонь:

- Ти чого дзвониш?

- Машинально, - глухо відповів фіндиректор, відсмикнув руку і, в свою чергу, нетвердим голосом запитав: - Що це у тебе на обличчі?

- Машину занесло, вдарився в ручку дверей, - відповів Варенуха, відводячи очі.

«Бреше!» - вигукнув подумки фіндиректор. І тут раптом його очі округлилися і стали абсолютно божевільними, і він дивився в спинку крісла.

Ззаду крісла, на підлозі, лежали дві перехрещені тіні, одна густіша та чорніша, інша слабка і сіра. Чітко було видно на підлозі тіньова спинка крісла і його загострені ніжки, але над спинкою на підлозі не було тіньової голови Варенухи, так само як під ніжками не було ніг адміністратора.
