Все до одного йде, - сказав пастух, піднявши лице вверх. - Минулий рік мало було дичини, в цьому, а років через п'ять, рахуй, її зовсім не буде. Я так помічаю, що скоро не те що дичі, а ніякої птиці не залишеться.
- Так, - згодився Мелітон, подумав. - Це вірно.
Пастух гірко плакав  і покачав головою.
- Дивно! - сказав він. - І куди воно все поділось? Років двадцять назад, пам'ятаю, тут і гуси були, і журавлі, і качки, і тетеря - туча-туча! Бувало, з'їдуться пани на полювання, так тільки і чуєш: пів-пів-пів! пів-пів-пів! Дупел, бекасів та кроншпілям переводу не було, а маленькі чиряти та кулики, так само як шпаки або, наприклад, горобці - бачено-не бачино! І коли воно все ділось? Навіть злої пташини не видно. Пішли (я хз як це перекласти) і орли, і соколи, і філіни... Меньше стало і всякого звіра. Сьогодні, брат, вовк і лисиця в диковинку, а не то що медвідь і норка. А раніше навіть лосі були! Років сорок, вже,  я підмічаю із року в рік Божі справи і так розумію, що все до одного йде.
